Хто хоч раз їздив громадським транспортом на Волині, той знає – це завжди лотерея. Можеш прийти на зупинку вчасно і простояти там годину, бо водій вирішив заїхати до себе додому пообідати. А можеш прийти на п'ять хвилин раніше, а маршрутка вже проїхала. Така собі гра в рулетку, де виграють найтерплячіші.

Маршрутка номер 107, що курсує між Гіркою Полонкою і Ківерцями – одна з тих ниточок, що тримають село зв'язаним із цивілізацією. Без неї багато людей взагалі не знали б, як діставатися до райцентру. Адже не в кожного є власна машина, а таксі влупити кілька сотень гривень за п'ятнадцять кілометрів дороги – це не для кожного кишені.

Навіщо взагалі цей маршрут

Гірка Полонка – типове волинське село. Хати розкидані вздовж дороги, присадибні ділянки, город, корови. Живуть тут переважно люди, які всю життя провели на землі. Молодь поїхала в міста, залишилися здебільшого пенсіонери та ті, хто працює на місцевих підприємствах або возиться з господарством.

Ківерці – це вже інший рівень. Районний центр, де є все: поліклініка, аптеки, нормальні магазини, ринок, на якому можна купити що завгодно. Туди їдуть оформляти документи, отримувати пенсії, лікуватися, закуповуватися продуктами, які в селі не знайдеш. Для багатьох селян Ківерці – це як столиця, куди треба їхати, коли щось серйозне приключилося.

Відстань між селом і містом – кілометрів п'ятнадцять-вісімнадцять. Пішки це години три-чотири неквапливої ходьби. На велосипеді швидше, але не кожен пенсіонер накрутить таку відстань. Тому маршрутка – це єдиний реальний варіант для більшості.

Як влаштований маршрут

Автобус стартує з центру Гірки Полонки. Зупинка там десь біля сільради чи магазину – такі місця завжди є центром села. Стоїть собі лавочка, на якій місцеві бабусі проводять половину дня, обмірковуючи, хто з ким і що. Вони знають розклад маршрутки краще за будь-який офіційний графік.

Далі автобус їде через декілька менших сіл і присілків. Липини, Підгайці, може ще якесь – точна кількість зупинок залежить від дня та настрою водія. Десь є нормальні павільйони, десь просто стовпчик з написом, а десь навіть того немає – люди просто знають, що тут завжди зупиняються.

Фінішує маршрутка в Ківерцях, зазвичай біля автостанції. Звідти народ розходиться в різні боки: хтось на базар, хтось до лікарні, хтось просто погуляти центром. Там уже є і туалет, і кіоски з їжею, і всі ті блага цивілізації, яких у селі не знайдеш.

Про розклад руху

Ось тут починається найцікавіше. Бо розклад – це таке абстрактне поняття, яке існує десь у паралельній реальності. Теоретично маршрутка має їздити три-чотири рази на день. Ранковий рейс десь о шостій-сьомій, щоб люди встигли на роботу. Обідній – близько першої години. Вечірній – десь о п'ятій, коли всі їдуть додому.

Але реальність така: ніхто точно не знає, коли саме приїде автобус. Можеш глянути на стару табличку на зупинці, де колись був розклад, але він там стерся років п'ять тому. Можеш спробувати знайти інформацію в інтернеті – марно, там її немає. Залишається тільки один варіант – запитати в місцевих.

Бабусі на лавочці скажуть: зараз маєм прийти, хвилин за двадцять. І будуть праві з точністю плюс-мінус година. Бо водій може застрягти в Ківерцях, може заїхати кудись по дорозі, може просто вирішити, що сьогодні йому не хочеться їздити за графіком.

У суботу зазвичай більше рейсів – народ масово їде на базар. У неділю менше – вихідний, попит падає. Але знову ж таки, все це приблизно. Найкраща тактика – прийти на зупинку завчасно і просто чекати. Двадцять хвилин, півгодини, годину – хто як має терпіння.

Скільки платити за дорогу

Ціни на проїзд теж живуть своїм життям. Років десять тому можна було проїхати за п'ять гривень. Зараз ціни виросли разів у п'ять-шість. Від Гірки Полонки до Ківерців виходить десь гривень тридцять, може трохи більше чи менше – залежить від водія та його настрою.

Якщо їдете не весь шлях, а тільки пару зупинок – буде дешевше. Гривень п'ятнадцять-двадцять. Але знову ж таки, це не написано в камені. Водій може сказати одну ціну, а наступного дня – іншу. Це як на базарі – залежить від того, як домовитеся.

Гроші платять готівкою прямо водієві. Ніяких карток, ніяких додатків з оплатою онлайн. Заходиш у маршрутку, сідаєш, через хвилину водій або його помічник проходить салоном і збирає гроші. Іноді видають якісь талончики, частіше просто запам'ятовують, хто заплатив.

Є така традиція: якщо ти тут свій, місцевий, водій може дозволити заплатити наступного разу. Або взагалі провезти безкоштовно, якщо знає, що в людини зараз туго з грошима. Така собі сільська взаємодопомога, яка ще не вимерла остаточно.

Пенсіонерам часто роблять знижку. Скільки саме – залежить від доброти водія. Хтось візьме половину, хтось дасть проїхати майже задарма. Дітей теж возять дешевше. Офіційних тарифів ніхто не дотримується – все вирішується по-людськи.

Якою є маршрутка

Транспорт на цьому маршруті – це зазвичай старенькі мікроавтобуси, які вже давно відслужили свій термін, але чомусь досі їздять. Богдани, ГАЗелі, іноді Мерседеси-Спрінтери, які приїхали з Європи доживати свій вік на наших дорогах.

Усередині все стандартно: два ряди сидінь, вузький прохід між ними. Сидіння потерті, обшивка місцями порвана і залатана скотчем. Вікна відчиняються через одне, а те, що відчиняється, не закривається до кінця. Влітку в такій маршрутці справжня сауна. Взимку навпаки – сидиш у куртці і мерзнеш, бо опалення працює погано.

Найгірше – підвіска. На наших дорогах, де після кожної зими залишаються кратери розміром з танковий люк, маршрутка трясеться так, що можна зуби поламати. Особливо тим, хто сидить ззаду – там кожна яма відчувається всім хребтом. Після такої поїздки спина болить навіть у молодих, а що вже казати про пенсіонерів.

Водії на цьому маршруті – це окрема каста людей. Зазвичай чоловіки років сорока-п'ятдесяти, які їздять тут уже років десять-п'ятнадцять. Знають дорогу напам'ять, знають кожну яму, кожен поворот. Можуть їхати, одночасно розмовляючи по телефону і закурюючи сигарету.

Характери різні. Є водії, які весь час балакають з пасажирами, жартують, запитують про життя. Є мовчазні буркуни, які просто везуть людей і не бажають розмовляти. Але всі вони знають свою справу і возять людей щодня, незалежно від погоди та обставин.

Хто їде і що говорять

Склад пасажирів змінюється залежно від часу доби. Зранку їдуть переважно працюючі люди та студенти. Всі сонні, мовчазні, хтось дрімає на ходу. Атмосфера спокійна і трохи сумна – ніхто не хоче їхати на роботу, але треба.

Удень можна натрапити на пенсіонерів. Вони їдуть у Ківерці по різних справах: до лікаря, за пенсією, на базар. Ці вже не мовчать – обговорюють все підряд. Погоду, врожай, ціни в магазинах, здоров'я своє і чуже, політику, сусідів. Можна просто сидіти і слухати – дізнаєшся все про життя в окрузі.

Увечері маршрутка переповнена людьми з покупками. Величезні сумки з продуктами, мішки з кормом для худоби, коробки з будматеріалами. Іноді в салоні так тісно, що дихати важко. Люди стоять у проході, тримаючись за спинки сидінь, бо всі місця зайняті.

Розмови можна почути найрізноманітніші. Бабусі діляться рецептами борщу і порадами, як лікувати ревматизм. Чоловіки говорять про техніку, трактори, ціни на зерно. Молодь мовчить, зависнувши в телефонах – їм не цікаво слухати про врожай і здоров'я.

Іноді буває весело. Хтось розкаже смішну історію, і вся маршрутка реготить. Або водій почне жартувати з пасажирами – теж весело. Але буває й напружено. Якщо хтось заходить п'яний і починає буянити, або якщо виникає конфлікт через те, що хтось не хоче платити.

Де шукати інформацію про розклад

Найпростіший спосіб дізнатися, коли їде маршрутка – запитати в людей на зупинці. Вони знають краще за будь-який офіційний графік. Можна також спробувати дізнатися номер телефону водія – багато з них дають свої контакти постійним пасажирам. Зателефонуєш, запитаєш, о котрій сьогодні поїдеш – він скаже.

Можна піти в сільраду і запитати там. Або на автостанцію в Ківерцях. Там мають бути якісь відомості, хоча чи будуть вони актуальними – велике питання. Розклад може змінитися в будь-який момент, і не факт, що про це хтось попередить.

Найнадійніший варіант – просто прийти на зупинку хвилин за двадцять до передбачуваного часу відправлення і почекати. Так точно не пропустите, навіть якщо маршрутка приїде раніше чи пізніше.

Що робити, коли маршрутка не приїхала

Якщо автобус не з'явився, є кілька варіантів. Можна викликати таксі – дорожче, гривень сто п'ятдесят-двісті, але швидко й без нервів. Можна попросити когось із знайомих підвезти, якщо є такі, хто їде в той бік.

Деякі люди голосують на дорозі – стаєш біля траси і махаєш рукою проїжджаючим машинам. Хтось зупиниться і підвезе. Це не дуже безпечно, але іноді іншого виходу немає.

Якщо є велосипед або мотоцикл – можна доїхати на ньому. П'ятнадцять кілометрів на велосипеді – це годину-дві неквапливої їзди. На мотоциклі ще швидше.

Найекстремальніший варіант – йти пішки. Є люди, які роблять це регулярно. Годин три ходьби, можна слухати музику, думати про своє. Але взимку чи в дощ цей варіант не дуже.

Поради для новачків

Якщо їдете вперше, візьміть на замітку кілька речей. Приходьте на зупинку завчасно – краще почекати, ніж пропустити. Майте при собі дрібні гроші – водії не люблять, коли їм суть п'ятисотку на тридцять гривень проїзду.

Одягайтеся відповідно до погоди. Влітку в маршрутці може бути під сорок градусів, візьміть воду. Взимку може бути холодно – одягніть щось тепле. Не соромтеся запитувати у водія чи інших пасажирів, де ваша зупинка – люди тут привітні й завжди підкажуть.

Не везіть надто великий багаж, якщо він вам не дуже потрібен. Місця в маршрутці обмаль, і величезна сумка створить незручності і вам, і іншим пасажирам. Будьте ввічливими – привітайтеся, коли заходите, подякуйте, коли виходите, поступіться місцем літнім людям.

Основні проблеми маршруту

Найбільша проблема – це відсутність чіткого розкладу. Коли не знаєш, о котрій приїде автобус, важко планувати день. Особливо якщо треба потрапити на щось важливе – поїзд, прийом до лікаря, зустріч.

Друга проблема – стан транспорту. Старі маршрутки часто ламаються, створюють дискомфорт пасажирам. Хотілося б їздити в новіших, зручніших автобусах, але де взяти на це гроші – велике питання.

Третя проблема – переповненість. У годину пік, коли всі їдуть додому з роботи, в маршрутці не протовпитися. Люди стоять як оселедці в бочці, особливо влітку – це справжнє пекло.

Четверта проблема – відсутність будь-якої інформації. Немає ні сайту, ні додатку, ні навіть нормального розкладу на зупинках. Все тримається на людях, які просто знають з досвіду.

Що буде далі

Важко сказати, яке майбутнє чекає на цей маршрут. Попит на громадський транспорт залишається, бо люди їздять на роботу, в магазини, до лікарів. Але якщо транспорт старітиме, дороги погіршуватимуться, а пасажирів ставатиме менше – маршрут може закритися.

Є надія, що місцева влада звернути увагу і підтримає перевізників – дотаціями чи новим транспортом. Є приклади, коли в інших районах це спрацювало. Можливо, колись з'явиться онлайн-сервіс, де можна буде дивитися розклад і відстежувати автобус. Але поки що це з області фантастики.

Підсумовуючи

Сто сьома маршрутка – це не просто транспорт. Це життєва артерія, що з'єднує село з містом, людей з цивілізацією, минуле з сьогоденням. Без неї багато селян просто не знали б, як діставатися до райцентру.

Так, є купа проблем – старий транспорт, незрозумілий розклад, відсутність інформації. Але маршрут працює, возить людей щодня, і це головне. Для когось ця маршрутка – єдина можливість потрапити в місто.

Якщо плануєте їхати – готуйтеся до пригод. Може довго чекати доведеться, може некомфортно буде їхати. Але точно доїдете, познайомитеся з цікавими людьми, почуєте справжні сільські історії. А може, і полюбите ці поїздки – за їхню неспішність, простоту, щирість людей навколо.